Вишневська Ю.В.Застосування ігротерапії
при психокорекції психологічних травм у дітей
з функціональними обмеженнями
в Соціально-реабілітаційному центрі для дітей та молоді,
які мають функціональні обмеження „Родина"

         В останні роки в нашій країні зростає зацікавленість у вивченні психології та психотерапії сім”ї. Сім”єю та її проблемами починають цікавиться не тільки спеціалісти (сімейні психологи та психотерапевти), а й представники суміжних дисциплін.
В останні десятиріччя сучасна сім”я в багатьох країнах серйозно змінилася. За даними, наведеними в літературі, можна виділити загальні особливості, притаманні сім”ям в сучасному суспільстві: демографічна криза, ускладнення міжособистісних стосунків, збільшення кількості розлучень і, таким чином, зростання кількості неповних сімей та сімей з нерідними батьками, широке розповсюдження позашлюбних народжень.
Численні дослідження показують, що всі сім”ї по-різному протистоять життєвим труднощам. Для однієї частини сімей слідством неблагоприємного впливу буде зростання сімейних проблем: зростання конфліктності, зниження задоволеності сімейним життям, хвороби, розлучення та ін. Інші сім”ї, навпаки, під впливом стресу збільшують свою згуртованість та примножують зусилля для подолання кризи та збереження сім”ї.
  Останніми роками в нашій країні зростає чисельністть дітей, які мають  функціональні обмеження. Причини хвороб, які спричиняють ці функціональні обмеження різноманітні: це і екологічні катастрофи, і погіршення стану здоров”я молоді, яка є носієм генофонду, соціальні та економічні кризи і т.д.
Сім”ям, в яких народжуються діти-інваліди, намагається допомогти ціла низка організацій та фондів. Але ця допомога часто має одноразовий характер – так би мовити – “свято”.
На превеликий жаль, представники цих організацій, фондів, державні працівники та урядовці не беруть до уваги проблеми, з якими ці сім”ї стикаються кожен день. Одним з прикладів вдалої роботи є психологічна підтримка твких сімей в спеціалізованій соціальній службі „Соціально-реабілітаційний центр для дітей та молоді, які мають функціональні обмеження „Родина”. Центр працює за територіальним принципом,  клієнти звертаються сюди за потребою .
Сім”я, яка виховує дитину з функціональними обмеженнями, постійно знаходиться в кризовому стані: дитина є, вона живе поряд, але надія на повне одужання дуже примарна. Ця криза не оминає нікого з членів сім”ї. У зв”язку з цим постає декілька питань: як такі сім”ї вправляються з хронічною кризою? Яким чином ця криза та її наслідки впливають на дитину з функціональними обмеженнями? Як допомогти цим дітям та їх батькам відчути радість життя?   
Як свідчить досвід, крім задоволення фізіологічних та матеріальних потреб (одяг, житло, їжа...), дитина потребує любові, уваги, турботи та підтримки з боку батьків. Адже саме в сім”ї дитина навчається мислити, відчувати, поводитись серед людей. Вона навчається цьому через призму сімейних стосунків та зв”язків, відображаючи поведінку, мову та, навіть, інтонацію батьків. Нажаль, не всі батьки сприймають дитину з функціональними обмеженнями як особистість.
Серед суб”єктивних причин, що викликають психологічну травму, необхідно відмітити перевагу психотравмуючих обставин сімейно-побутового характеру, серед яких домінуючу роль відіграє дисгармонія сімейних відносин, що впливає на поведінку батьків по відношенню до дітей.
Макаренко А.С. виділив чотири батьківські установки та відповідні їм типи поведінки по відношенню до дитини:
-прийняття та любов;
-явне знехтування;
-зайва вимогливість;
-надмірна опіка   [37].
Досить детально ця проблема розроблялась у рамках клініко-психологічних досліджень, де вчені (Гарбузов В.І., Захаров О.І., Ісаєв Д.Н.  1977) виділили основні види неправильного виховання, що призводить до психотравматизації. Ними є неприйняття, гіперсоціалізація та егоїстичне ставлення по відношенню до дитини [37]. Виходячи з цього, вчені виділяють основні риси патогенних типів виховання:
1.Низька згуртованість та розбіжність думок членів сім”ї з питань виховання.
2.Високий ступінь непослідовності та неадекватності поведінки.
3.Виражена опіка і обмеженість у будь-яких сферах життя та діяльності дітей.
4.Підвищена стимуляція можливостей дитини, в зв”язку з чим часто застосовуються погрози, осудження та приниження вчинків дитини.
В результаті частих сімейних конфліктів у батьків, і відповідно у дітей знижується здібність до будь-якої спільної діяльності, порушується сфера спілкування. Відмова батьків у спільній діяльності чи допомозі дитині, невизнання її можливостей та здібностей, невіра в її сили може стати для дитини психотравмуючою  [13].
Приниження та знецінення дитини, коли її називають некрасивою, незграбною, тупою, дурною тощо, може привести до того, що дитина і справді повірить, що є такою. Внаслідок цього, в неї з”являється відчуття вини, що переходить у тривожність та невпевненість у собі, що призводить до зниження самооцінки.
Причиною психотравми може стати ізоляція дитини від інших, коли її зачиняють одну в кімнаті чи відмовляють у спілкуванні з ровесниками.
Особливі потреби - або дитина з особливими потребами - евфемізм термінів інвалід, аномальна дитина, широко використовується на Заході [10]. Сьгодні в Україні частіше вживається термін “функціональні обмеження”, тому, що потреби інваліда нічим не відрізняються від потреб здорової людини. Людина (дитина) з функціональними обмеженнями - це людина (дитина), дієздатність якої обмежена внаслідок ушкоджень деяких функціональних сфер. Перелік порушень ціх сфер виглядає наступним чином:
• Порушення слуху і мови (глухі, слабочуючі, з логопатією).
• Порушення зору (сліпі, слабозорі).
• Порушення слуху та зору (сліпоглухі діти).
• Порушення інтелектуального розвитку (розумово відсталі, діти із затримкою психічного розвитку).
• Порушення опорно-рухового апарату.
• Хронічні соматичні захворювання.
• Психоневрологічні захворювання.
• Комбіновані порушення (ДЦП з розумовою відсталістю, ДЦП із сліпотою, синром Дауна з епілепсією і т.д.)  [10].
           Як бачимо, перелічені захворювання наклкдають значні обмеження не тільки на хвору дитину, але і на всю сім”ю. Батьки та рідні можуть стати для дитини як дуже близькими людьми, що підтримають та допоможуть адаптуватись в навколишньому середовищі, а можуть стати зовсім чужими, та взагалі покинути насамоті з бідою.
Специфіка захворювання і є першою особливістю психотравматизації дітей з функціональними обмеженнями.
Другою особливістю  є те, що психологічна травма виникає здебільшого в  дуже ранньому віці.
Духовний розвиток дитини безпосередньо залежить від рівня духовності батьків. У повсякденному житті ця залежність виявляється в тому, що внутрішнє, підсвідоме ставлення батьків (насамперед мами) до нещастя передається дитині.
Народження дитини з функціональними обмеженнями є для батьків саме тим поштовхом, який викликає процеси “переживання горя”. Внутрішня духовна робота матері та батька над собою та труднощами, що раптово виникли в сім”ї,  в подальшому стане вирішальною для майбутнього родини. В цей період особливо важливо не заподіяти шкоди поганими порадами чи некомпетентною точкою зору – інакше процес “переживання горя” може піти неправильно, з непередбачуваними наслідками для всієї сім”ї.
На превеликий жаль, оточуючі не завжди рахуються з тим, що  горе в таких сім”ях – не хвилинна трагедія, а один з компонентів, з яких складається життя сім”ї кожен день.   Якщо в сім”ї процес осмислення нових реалій буття розвивається правильно, можна сподіватися, що батьки зможуть прийняти та зрозуміти свою дитину з функціональними обмеженнями досить скоро. Одночасно, вони самі зможуть запобігти психічним розладам, які можуть виникнути в майбутньому на підгрунті хвороби дитини.
Частіше батьки знаходять “новий” спосіб життя, не дивлячись на те, що майбутнє викликає невпевненість і тривогу, та без відповіді залишається велика кількість питань. Практичні проблеми, здається, вирішилися позитивним чином, і життя зовнішньо стабілізувалося. І все ж таки, у мами залишаються почуття і думки, які важко збагнути та які пов”язані з нею та дитиною. Мати, можливо, відчуває горе ( сама про це не здогадуючись) – бо горе, пов”язане з дитиною з функціональними обмеженнями, неясне та важке – саме тому, що дитина жива.
В більшості книг та статей, які описують переживання горя, йде мова про таке горе, яке людина відчуває, коли вона когось втратила, наприклад, коли помер хтось з рідних або при розлученні [9]. Можна відчувати горе і при інших втратах. Людина відчуває горе, коли втрачає роботу, дім, родину, вітчизну, частину тіла чи функцію, ідеал, репутацію чи самоповагу або, навіть, почуття безпеки [9].
Народження дитини з функціональними обмеженнями також може відчуватися батьками як втрата. Батьки відчувають горе, хоч у них народилася жива дитина. Коли народжується дитина з відхиленнями, батьки втрачують свою бажану, здорову, ідеальну дитину – “Дитину своєї мрії” [9]. І це відбувається тоді, коли батьки більш за все  сповнені очікувань та найбільш вразливі.
Як потім розвинеться горе, залежить від того, наскільки раптовою є втрата, як себе поводять оточуючі, і що означає для батьків “втрачена” дитина. Можливо, що “старе”, “неопрацьоване” горе може знову відтворитися та переплестися з новим горем.
Горе, яке, здається, майже цілком підпорядковує собі життя батьків та все змінює навколо себе, не обов”язково повинно робити подальше життя батьків нещасливим. Однак необхідно, щоб батьки мали можливість “опрацьовувати” своє горе таким чином і в такому темпі, який є необхідним саме цій сім”ї. Але, якщо горе не визнали, якщо оточуючі чи обставини утруднюють внутрішню роботу батьків, яка пов”язана з горем, тоді це почуття може сховатися чи призупинити процес переживання горя. В такому випадку горе продовжує жити в батьку та матері, але воно замасковано та його важко впізнати. Не дивлячись на те, що таке горе непомітно для  батьків, для оточуючих, воно може бути досить сильним, щоб затьмарити все їх існування, протягом часу важко впливати на їх життя.
В нашій спільноті горе не завжди розуміють, особливо, коли хто-небудь “лише” втратив Дитину свєї мрії. Те горе, яке батьки продовжують носити в собі, навіть, коли кризова внутрішня робота вже скінчилася, вони досить рідко виражають, оскільки оточуючі можуть помилково зрозуміти мотивацію батьків дитини з функціональними обмеженнями.
Втрати, які є причинами горя, можуть бути різними. Але незалежно від того, яке горе батьки в собі носять, нове чи старе, видиме чи приховане, здорове чи невротичне, воно володіє силою, яка здатна заподіяти шкоду, якщо до нього не поставитися серйозно. Необхідно ставитися до горя уважно, вивчити його та навчитися, як себе з ним поводити – це знання принесе із собою більш глибоке розуміння того, що відбувається та зрілість.
   Батьки дітей з функціональними обмеженнями досить рідко мають однакові почуття по відношенню до своєї дитини. Кожен з них переживає все індивідуально [9]. Відмінності в реакціях батька та матері існують, але в більшості випадків ці реакції можуть мати відношення до обох батьків та бути однаково сильними.   
В подальшому ймовірні такі варіанти батьківської реакції:
1. Виникнення відчуття провини. Мати переконана, що дитина, яка народилася інвалідом, приречена на страждання, і звинувачує в цьому себе.
2. Звинувачення матір”ю інших людей і обставин або конкретної людини в тому, що трапилося.
3. Смиренне сприйняття матір”ю своєї долі, формування думки, що так повинно було трапитися і з цим вже нічого не можна зробити.
4. Неприйняття матір”ю дитини-інваліда, внаслідок психологічних проблем самої матері.
5. Сприйняття того, що трапилося, як факту, який спонукає до дій. Мати нікого і нічого не звинувачує, а намагається зробити дійові кроки, щоб полегшити подальше життя дитини.
У першому варіанті відчуття провини, що виникло у матері після народження дитини-інваліда, призводить до того, що ставлення до дитини формується на грунті надмірної жалості, усі дії матері, спрямовані на дитину, набувають форми гіперопіки. Це матиме наслідком те, що сенсом життя цієї дитини стане надмірна любов до себе – егоцентризм. У такої дитини виникне не тільки надмірна жалість до себе, але й підвищена потреба в жалості з боку навколишніх. Також висока ймовірність формування неадекватної самооцінки у такої дитини. При цьому завищена самооцінка принесе їй набагато менше шкоди, ніж занижена, якщо до дитини з завищеною самоооцінкою не пред”являти занадто великі вимоги і використовувати її (оцінку) як стимул для фізичного, інтелектуального, духовного розвитку. Занижена самооцінка може привести до того, що дитина замкнеться в собі, постійно буде прагнути співчуття і підвищеної опіки з боку навколишніх людей (причому усіх – рідних, близьких, знайомих і навіть сторонніх). При цьому достатнім аргументом на користь того, що дитину повинні любити і жаліти абсолютно всі, вона буде вважати сам факт народження неповноцінною.
В іншому випадку, коли мати в тому, що в неї народилася дитина-інвалід, буде звинувачувати всіх інших, наслідки будуть такі ж, як і в першому випадку, але з однією відміною – дитина буде не слабовільним егоїстом, а агресивним егоїстом. Причому агресія буде спрямована на весь світ, в тому числі і на матір.
У наступному випадку, коли мати як форму адаптації до проблеми, що виникла, обирає смиренність, це може призвести до того, що не тільки дитина, але і вся родина в цілому буде ізольована від суспільства настільки, що буде уникати інтеграції в альтернативні групи. Родина стає “соціальним інвалідом”. Це призводить до загострення існуючих сімейних проблем та виникнення нових, що, в свою чергу, поглиблює психологічну травму дитини. Смиренність притаманна тим родинам, що не беруть участі в суспільному житті, не здатні допомагати іншим. Смиренність може викликати ефект набутої безпорадності, коли людина не відчуває можливості контролювати стресову ситуацію. Неконтрольовані, постійно несприятливі події призводять до усвідомленої відсутності контролю і поступово – до набутої безпорадності.
Реакція неприйняття дитини-інваліда матір”ю призводить до тих самих наслідків, як і неприйняття здорової дитини. В цьому випадку дитина-інвалід стає ізольованою не тільки від суспільства, а й від рідних людей, любов і підтримка яких, їй так потрібні.
Якщо мати реагує на народження дитини-інваліда активними діями, можна майже з упевненістю вважати, що вона докладе всіх зусиль, щоб сенсом  життя її дитини стало саме життя, любов до життя. Дитина-інвалід, що народилася в такій родині, зможе за допомогою матері якщо не забезпечити собі щасливе життя, то щонайменше вийти з проблематичної ситуації з мінімально можливими втратами, не обізлівшись на весь світ і не втративши смаку до життя [9].
Тому раннє виявлення причин психотравматизації дітей з функціональними обмеженнями молодшого шкільного віку допоможе попередити не тільки розвиток нервовості, появу небажаних відхилень у поведінці, а й допоможе, по можливості, зберегти психічне здоров”я дітей.
Як бачимо, вчені з різних сторін підходять до вивчення механізму та закономірностей психологічної травми. Виготський Л.С. писав, що “суть речей може прямо не співпадати з їх проявами. Хто робить висновки тільки по випадкових проявах, той помилково міркує і це неминуче приведе до неправильного уявлення про дійсність, яку він вивчає, та до неефективних практичних порад” [6]. Тому при вивченні психологічних травм та психотерапевтичній роботі з їх психологічними наслідками слід враховувати розглянуті вище психологічні аспекти психотравматизації дітей з функціональними обмеженнями. Цим самим ми зможемо забезпечити своєчасну та адекватну психолого-педагогічну корекцію поведінки психотравмованих дітей, нормалізувати їх фізичний, духовний розвиток та адаптацію в соціумі.

Дослідженнями виявлені суттєві відмінності при порівнянні реакцій дітей з функціональними обмеженнями у конфліктних ситуаціях з дорослими та однолітками.
При спілкуванні з однолітками виражені екстрапутивні реакції самозахисного типу (“Сам такий”), помітна агресія, небажання визнати свою вину.
При спілкуванні з дорослими характерні інтропутивні реакції самозахисного типу (“Вибачте, я більше так не буду...”).
Така поведінка свідчить про ”слабкість особистості”, яка проявляється у залежності від ситуацій, невмінні емоційно відволікатися від фрустратора, самостійно знаходити вихід з конфліктної ситуації.
Дитина з функціональними обмеженнями чекає, а іноді і вимагає від дорослого вирішення своїх проблем. Така поведінка свідчить про психологічну залежність дитини, про фрустрованість потреби у спілкуванні з дорослим, що проявляється у прагненні будь-якою ціною привернути до себе увагу дорослого, “заслужити” його позитивну оцінку.
Тому психотравмовані діти з функціональними обмеженнями мають низьки показники соціальної адаптації до життя і, в першу чергу, до спілкування з однолітками.
Показовим є те, що більшість психологічних травм у дітей з функціональними обмеженнями виникає внаслідок неблагоприємного психологічного клімату в сім”ї. Це порушення емоційних зв”язків між членами сім”ї та порушення міжособистісних взаємовідносин, які виникають внаслідок пияцтва батьків, сімейних конфліктів, порушеного стилю виховання.
Ми звернули увагу на те, що у сім”ях досліджуваних дітей з функціональними обмеженнями домінуючу позицію займають матері, авторитет батька є лише засобом впливу на поведінку дитини.
Ці дані сідчать про незадоволеність потреби у спілкуванні з батьками (особливо потреби в інтимно-особистісному спілкуванні) у дітей з функціональними обмеженнями, що призводить до виникнення значних труднощів у спілкуванні з дорослими та однолітками.

Досліженнями виявлені типові особливості психотравмованих дітей з функціональними обмеженнями, так як у них спостерігається ряд відхилень у поведінці, навчанні, спілкуванні.
Соматично ослаблені діти найчастіше піддаються психотравматизації.
У дітей з функціональними обмеженнями наявні переживання стосовно своєї фізичної непривабливості, які поглиблюються з прийняттям нової соціальної ролі – ролі учня. Отримані  дані свідчать, що діти пов”язують ставлення до них рідних, яке викликає у них тривогу, з цією фізичною непривабливістю, що викликає почуття невпевненості в собі і, в свою чергу, ускладнює адаптацію до шкільного життя. 
У поведінці психотравмованих дітей з функціональними обмеженнями спостерігаються прояви нерішучості, агресивності,  іноді виявляється, навіть, ворожість по відношенню до оточуючих. У таких дітей відмічається знижений фон настрою, неадекватна самооцінка (найчастіше – занижена). Прояви дитячої нервовості та неврозів (наприклад, нав”язливі рухи) є також типовими для психотравмованих дітей з функціональними обмеженнями.
При спілкуванні з дорослими (батьками та педагогами) діти намагаються привернути до себе увагу будь-якою ціною (іноді неадекватною поведінкою) та отримати від них похвалу. Але психотравмованим дітям дуже важко приймати рішення щодо великої кількості життєвих ситуацій, з якими вони стикаються кожного дня. Тому діти перекладають відповідальність за вирішення своїх проблем на дорослих або вимагають допомоги.
При спілкуванні з однолітками переважають захисні форми поведінки, прагнення звинуватити інших, невміння чи небажання визнати свою провину.
В ССМ „Соціально-реаблітаційний центр для дітей та миолоді, які мають функціональні обмеження „Родина”  найбільш доцільною формою роботи з психологічно травмованими дітьми , які мають функціональні обмеження, вважається ігротерапія, тому, що саме за допомогою гри особистість дитини удосконалюється :
1. Розвивається мотиваційна сфера: виникає ієрархія мотивів.
2. Долається пізнавальний та емоційний егоцентризм: дитина враховує особливості поведінки партнера (персонажа гри), коли приймає на себе якусь роль. Крім того, дитині необхідно постійно узгоджувати свої дії з діями персонажа. Це допомагає зорієнтуватися у взаємовідносинах між людьми, допомагає розвитку самосвідомості та самооцінки у дитини молодшого шкільного віку.
3. Відбувається розвиток довільної поведінки : виконуючи якусь роль, дитина прагне наблизити її до зразка. Розігруючи типові ситуації людських взаємовідносин в соціальному світі, дитина підпорядковує свої бажання, і діє у відповідності дз цими соцільними зразками. Це допомагає набувати та враховувати норми та правила поведінки.
4. Відбувається розвиток розумових дій : формується план уявлень, розвиваються здібності та творчі можливості дитини.
Крім того, в процесі ігрової психотерапії у дитини викликаються нові форми переживань, накопичуються та розвиваються прийоми спілкування з однолітками, напрацьовуються нові форми ігрової та реальної діяльності.
Головна мета ігротерапії – створити такі взаємовідносини з дитиною, в яких вона буде відчувати себе в безпеці настільки, що зможе прибрати психологічні захисні механізми, які утримують за межами свідомого справжні переживання дитини, які знаходяться в конфлікті з реальними вимогами батьків, щоб дитина змогла відкритися своїм внутрішнім думкам і почуттям, якими б небезпечними та нерозумними вони не здавалися.
В процесі ігрової психотерапії використовуються спеціально розроблені прийоми та методи ігрових завдань, зміст яких відповідає психотерапевтичним завданням.
Специфічною особливістю гри є її поліфункціональність. Це означає, що під час її проведення вирішуються декілька проблем, причому одна і та ж гра для однієї дитини може бути засобом підвищення самооцінки, а для іншої – засобом набуття умінь спілкування з однолітками і т.д.

Мета ігротерапевтичних занять:
1. корекція ставлення до "Я".  Досягнення здатності до усвідомлення     і ліквідації деструктивних виявів психологічного захисту;
2. корекція ставлення до інших. Досягнення здатності до доброзичливого сприйняття вад та специфіки інших;
3. корекція тривожних та агресивних  тенденцій, негативних емоційних станів та розвиток навичок самоконтролю.
           Завдання терапевтичних занять:   
• усвідомлення власних потреб;   
• відреагування негативних емоцій;
• навчання прийомам регулювання свого емоційного стану;     
• формування адекватної самооцінки; 
• навчання      способам      цілеспрямованої      поведінки,      внутрішнього самоконтролю та стримання негативних імпульсів;     
• формування   позитивної  моральної  позиції,   життєвих   перспектив  та планування майбутнього.
Засобами досягнення завдань психокорекції є такі форми роботи:1. спостереження
2. тематичне малювання
3. вправи (дослідницько-виконавчого і творчого характеру)
4. вправи на самоаналіз
5. бесіди
6. ігри - драматизації, сюжетно-рольові.

Протягом ігротерапевтичних  занять проводиться спостереження за поведінкою досліджуваних з письмовою фіксацією зовнішніх проявів їх психічної діяльності.
Предметом спостереження повинні бути:
• моторні компоненти (практичних та гностичних дій, рухи, переміщення та нерухомі стани дітей з функціональними обмеженнями);
• дистанція між ними;
• спільні чи сумісні дії з однолітками чи батьками (а також, дотики, поштовхи та ін.);
• мовні акти (зміст, спрямованість, частота, тривалість, інтенсивність);
• візуальні контакти, тощо.
В практиці ігротерапії з дітьми, які мають функціональні обмеження доцільно використовувати і інші форми  психотерапії : арттерапію, психогімнастику, сказкотерапію тощо.
Метою вправ є направлена стимуляція змін в емоційній, вольовій, моральній та поведінковій сфері.

                    1. Знайомство та усвідомлення свого "Я" Ознайомити дітей з ф.о. з  правилами для учасників психотерапевтичної групи. Навчити молодших школярів з функціональними обмеженнями краще розуміти свою внутрішню сутність, усвідоми¬ти недоліки в своїй поведінці і особистості в цілому. Сформува¬ти розуміння того, що наш "об¬раз Я" впливає на нашу поведінку 1. Вступна бесіда терапевта.
2. Обговорення правил для учас-ників групи.
3. Гра "Давайте познайомимось
4. .Вправа на самоаналіз "Яким     я себе бачу. Мої сильні та слабкі сторони"
5. Вправа на самоаналіз “За що     мене любить мама?"
6. Психодіагностична вправа. Малюнок "Кого і чого я боюся."
7. Вправа “Подорож”.

8.
2. Увага до пове-дінки оточую-чих. Як ми сприймаємо один одного Сформувати розуміння того, що все почуте, побачене, пережите нами накопичується в неусвідо-мленій сфері психіки і в подаль-шому житті впливає на оціню-вання особистості. Навчити дітей з ф.о. бути уважнішими один до одного. Навчити деяких кому¬нікативних здібностей. 1. Бесіда на тему “Як ми ба чимо інших?”
2. Етюди: “Старуха”,”Похмура старуха”,”Сердита старуха”,”Налякана старуха”,”Весела старуха”
3. Етюди: “Дід”,”Здивований дід”,”Похмурий дід”,”Радісний дід”,”Наляканий дід”.
4. Вправа "Увага до інших"
5. Вправа "Поганий настрій"
6. Гра "Тінь"
3. Напруження.
Його на¬слідки в міжособистіс
ному спілкуванні Сформувати у дітей з ф.о. розумі¬ння того, що напруження  негативно впливає на стиль спілкування Навчити дітей з ф.о. розуміти те, що причини невдач і конфліктів треба шукати не поза собою, а у своїх діях та вчинках. Навчити адекватно та в соціально-прий¬нятій формі виражати свій гнів, образу, незадоволення. Навчити методам зняття напруги. 1.Вправа-розповідь("Я ображаюсь, коли...")
2. Вправа на самоаналіз. "Моя образа в минулому і тепер"
3. Вправа-малюнок “Що я люблю робити?”
4 .Вправа "Як виразити образу, незадоволення та прикрість?"
5 .Вправа”Спасибі тілу, яке у мене є”
6.   Гра "Я - режисер власного жи-ття"
7. Гра “Скульптура”
4. Фрустрація. Як долати роздратування і труд¬нощі в спілку¬ванні. Навчити дітей з ф.о. працювати з своїм роздратуванням. Досягти уміння звільнятися від роздрату-вання. Навчитися досягати взає-морозуміння та йти на компро-міси в конфліктних ситуаціях. 1. Психодіагностична вправа. Малюнок "Прогноз погоди"
2. Гра “Квіточка-семикольоровочка"
3. Гра “Злі – добрі кішки”
4.   Гра “Клоуни сваряться”
5. Гра "Порада"
6.   Вправа "Солодка проблема"
5. Самоповага. Сформувати у дітей з ф.о. уміння  адекватно оцінювати себе та власні можливості. Навчити доброзичливо та уважно ставитися до успіхів інших. 1. Психодіагностична вправа “Моя сім”я”.
2. Гра “Хвалілки”.
3. Гра “Недотроги”
4. Гра “Бійка”
5. Вправа “Квітковий дощ”.
6. Рольва гра
7. Вправа “Баланс”.
6. Уміння контролювати свої негативні емоції та поведінку Навчити учасників групи умінню емоційної саморегуляції. Сформувати у дітей з ф.о. розуміння своєї внутрішньої сили. Сформувати розуміння того, що внутрішня сила – це та опора, яка допомагає вистояти у важкі хвилини. Навчити дітей стримувати себе і не проявляти негативних емоцій під час спілкування. 1. Вправа “Контраст”.
2. Гра “Ковер миру”.
3. Вправа “Так – діалог”.
4. Вправа “Ні – діалог”.
7. Культура спілкування Систематизувати та узагальнити знання про залежність поведінки людини від звичних форм мовлення. Навчити учасників розрізняти поняття “прохання” та “вимоги”. Сформувати уміння правильно висловлювати свої поюажання та сумніви.  1. Бесіда-сказка “Чарівне слово”.
2. Вправа “Прохання та вимоги”.
3. Вправа “Ласкаві імена”.
4. Гра “Да та ні не говори”.
8. Негативні емоції та страхи, засоби їх подолання Навчити дітей з ф.о. оцінювати істерію як сумнівну форму поведінки для досягнення своїх цілей. Навчити прийомам подолання страхів. Навчити розрізняти емоції співрозмовника. 1. Гра “Влаштуй істерику”.
2. Гра “Ваш вихід, маестро..”.
3. Складання історії про казкових злодіїв.
4. Малювання “смішних злодіїв”.
5. Вправа “Покарай свій страх”.
6. Рекомендації “Як долати труднощі та конфлікти”.

9. Недоліки оточуючих. Самоповага. Повага до оточуючих та вміння прощати. Формувати повагу до оточуючих як до особистостей. Навчити оцінювати людські вчинки та формування уміння вибачати. Навчити учасників миритися з недоліками інших людей. Звернення до батьків. 1. Гра-драматизація “Ідеальна дитина”.
2. Бесіда “Недоліки друга”.
3. Гра “Чарівний базар”.
4. Гра “Я зробив це!”
5. Вправа “Відкритий лист до батьків”.
10. Дитячо-батьківські ігри. Переформування стереотипів сприйняття у дітей з ф.о. – дорослих, у дорослих – дітей. Тренування набутих умінь спілкування з оточуючими. 1. Гра “Їсти – не їсти”.
2. Гра-драматизація “Світ навпаки”.
3. Гра “Жужа”.
4. Гра “Голочка та ниточка”.
5. Гра-змагання “Чарівні картинки”.
6. Релаксаційний комплекс.
11. Дитячо-батьківські ігри. Розвиток емпатії відносно одне одного у дітей з ф.о. та дорослих. Закріплення набутих навичок саморегуляції та   спілкування. 1. Гра “Літає – не літає”.
2. Гра “Каблучка”.
3. Гра-змагання “Знайди свою квітку”.
4. Розважальна гра “Знайди свою дитину”.
5. Вправа “Квіточка-семикольоровочка”.
6. Танці з дітьми.
7. Нагородження дітей та дорослих солодкими призами і пам”ятними медалями.

Поряд із спеціальними іграми велике значення у психотерапевтичній роботі з психологічно травмованими дітьми мають спеціальні прийоми неігрового типу. Такими прийомами є обговорення реальних конфліктних ситуацій, бесіди, дискусії (якщо їх проведенню не заважає специфіка захворювання) і т.д. Їх основною метою є розвиток умінь спілкування у колективі, позбавлення від неблагоприємних стереотипів поведінки та створення нових, більш адекватних форм поведінки.
Для розвитку спілкування з дорослими та однолітками корисні тренування, вироблення та закріплення навичок поведінки у конкретних ситуаціях, у тому числі і конфліктних. Це можна здійснювати під час повсякденного спілкування та спеціально організованих занять ( приклади занять [17; 35; 37].
Як бачимо, психотерапевтична робота з психотравмованими дітьми, які мають функціональні обмеження може носити індивідуальний та груповий характер.

Основним завданням психотерапевтичної роботи з батьками психологічно травмованих дітей з функціональними обмеженнями є покращення психологічного клімату в сім”ї з метою припинення подальшої психотравматизації дітей.
Ми можемо виділити наступні форми психотерапевтичної роботи з батьками  психотравмованих дітей :
• Лекції;
• Бесіди;
• Дискусії;
• Батьківські семінари;
• Бібліотерапія – суть якої в обговоренні змісту спеціально підібраних книг, в основному, науково-популярних, присвячених проблемам сімейного життя та виховання дітей з функціональними обмеженнями;
• Сеанси системної сімейної психотерапії;
• Тренінги.
Метою перших п”яти   пунктів є розширення знань батьків про психологію сімейних стосунків, психологію виховання та психологічні закони розвитку особистості.
Специфічним психокорекційним методом є батьківські семінари, під час яких підвищується не тільки інформованість батьків, а починає змінюватися їх відношення до сімейного життя та завдань виховання. Подружжя вчиться сприймати один одного більш адекватно: змінюється уявлення про свою дитину, розширюється палітра виховних прийомів, які потім апробуються у повсякденному житті.
На семінарах батьки обговорюють,і головне, переосмислюють свої сімейні проблеми, обмінюються досвідом, під час групових дискусій виробляють шляхи вирішення сімейних конфліктів. Проводити батьківські семінари має кваліфікований психолог, основне завдання якого – організація та проведення вільних бесід, висвітлення деяких психологічних питань.
Групові (тренінгові) заняття для батьків психотравмованих дітей з функціональними обмеженнями передбачають реконструкцію емоційних аспектів сімейної взаємодії, роботу в зоні підсвідомих психічних явищ. На цих заняттях широко використовуються ігрові прийоми : розігруються ситуації взаємодії з дітьми у сім”ї, ситуації похвали та покарання, деякі прийоми спілкування з дітьми. Крім того, використовуються прийоми психогімнастики, арт-методи та способи невербальної взаємодії. Приклади занять можна знайти в літературі [27; 32; 39].
При психотерапевтичній роботі доцільно ввести в структуру групових занять спільні ігри, які проводяться на декількох останніх заняттях і можуть виконувати контролюючу функцію (що ми використали на останніх двох заняттях)  . На цих заняттях і батькам, і дитині надається можливість дослідити свої ролі, пов”язані з сімейними правилами, культурними та зовнішніми установками, рольові взаємомвдносини. Саме в іграх учасники виробляють навички взаємодії, уміння виконувати правила, домовлятися, затведжувати себе в соціально прийнятних формах. Приклади занять наведені в книжках [27; 32].
Комплексне використання наведених методів дозволяє звести до мінімуму негативні наслідки психологічної травми у дітей з функціональними обмеженнями.

Дана робота – лише початкова спроба узагальнити і усвідомити проблему психотравматизації, виходячи із її психологічної природи. Але до повного розуміння цієї проблеми необхідно зробити ще багато кроків. Насамперед, потребує теоретичної розробки питання психологічної природи психотравматизації, вивчення закономірностей емоційної та когнітивної перебудови, яка відбувається під час психотравматизації. Не викликає сумнівів необхідність досліджень, які показали б якісний зміст психологічних змін, допомогли детальніше уявити картину внутрішніх та міжособистісних змін, що виникають у психологічно травмованих дітей з функціональними обмеженнями.
Важко заперечити важливість досліджень щодо діагностики ознак психотравматизації у дітей, хворих на психоневрологічні захворювання, важкі генетичні синдроми, комбіновані порушення ( особливо з відсутністю мови, слабкорозвинутою моторикою і т.д.) та розумову відсталість. Потребують розробки і спеціальні практичні методи психотерапевтичної роботи з цією категорією клієнтів.
Крім того, необхідно проводити практичні дослідження різних аспектів організації психологічної допомоги батькам психологічно травмованих дітей з функціональними обмеженнями, які, в свою чергу мають хронічні психологічні травми у зв”язку з інвалідністю дитини та своїм відношенням завдають психологічних травм дітям. Не менш важливою уявляється організація  профілактики психотравматизації, а саме - психологічної допомоги групі ризику та допомоги здоровим дітям по попередженню та вирішенню психологічних конфліктів.
Рекомендації для батьків психотравмованих дітей з функціональними обмеженнями та педагогів:
• як можна частіше називати дитину її ім”ям та хвалити у присутності інших дітей та дорослих;
• заохочувати дитину, доручаючи їй виконання важливих доручень;
• хвалити дитину лише за наявні досягнення;
• порівнювати досягнення дитини лише з її власними результатами, отриманими раніше, а не з досягненнями інших дітей;
• намагатися не давати завдань, які виконуються за певний фіксований проміжок часу;
• під час спілкування з дитиною намагатися встановлювати візуальний контакт, що викликає у неї почуття довіри;
• спонукати дитину до виявлення своїх почуттів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальні питання соціально-реабілітаційної технології допомоги дітям, молоді з функціональними обмеженнями та їх батькам. /Під заг. ред. К.С. Шендеровського/ - К.: КМЦССМ, 2003.- 74с.
2. Бассин Ф.В., Рожков В.Е., Рожнова М.А.
Психическая травма / Руководство по психотерапии. – Ташкент: Медицина, 1979.-620с.
3. Буянов М.И. Беседы о детской психиатрии: Кн. для учителей и родителей.-М.:      Просвещение, 1992.- 255с.
4. Буянов М.И. В кабинете детского психиатра. – Киев : Здоровье, 1990.- 217с.
5. Василюк Ф.Е. Психология переживаний: анализ преодоления критических ситуаций.- Москва: Изд-во МГУ, 1984.- 200с.
6. Выготский Л.С. Диагностика развития и педологическая клиника трудного детства. Собр. соч.: в 6-ти томах. Москва: Педагогика, 1982. т.5. Основы дефектологии. 1983 – 369с.
7. Выготский  Л.С. Игра и её роль в психическом развитии ребёнка // Вопросы психологии.-1966., №6.
8. Глозман Ж.М. Личность и нарушения общения. – М.: МГУ, 1987.
9. Гурли Фюр. «Запрещённое» горе. – Мн.: Минсктиппроект, 2003.
10. Гуртом проти біди. Довідкові та інформаційні матеріали для фахівців і батьків міста Києва, які опікують дітей та молодь з особливими потребами. К.: КМЦССМ та Благодійне товариство допомоги інвалідам та особам з інтелектуальною недостатністю “Джерела”, 2003.- 193с.
11. Діалоги про виховання: Кн. для батьків.- Київ: Рад. школа, 1986.- 567с.
12. Драпкин  Б.З. Терапия радостью // Педиатрия, 1990. №9.
13. Еренков В.А. Воспитание здоровой психики у детей и подростков.- Киев: Здоровье, 1978.- 112с.
14. Еренкова Н.В. Игровая психотерапия и психопрофилактика в педиатрии // Педиатрия, 1990. №9.
15. Захаров А.И. Как предупредить отклонения в поведении ребёнка.- Москва: Медицина, 1986.- 128с.
16. Захаров А.И. Неврозы у детей и подростков. – Ленинград: Медицина, 1988.- 248с.
17. Захаров А.И. Психотерапия неврозов у детей и подростков. – Ленинград: Медицина, 1982.- 216с.
18. Карпова С.Н., Лысюк Л.Г. Игра и нравственное развитие. – М., 1986.
19. Квинн В.Н. Прикладная психология. СПб., 1999.
20. Кочубей Б.И., Новикова Е.В. Эмоциональная устойчивость школьника. М., 1998.
21. Кулагин Б.В. Основы профессиональной психодиагностики. – Ленинград: Медицина, 1984. – 216с.
22. Лебедева Н.Н. Игротерапия в контексте различных парадигм психологического знания // Журнал практического психолога. №4, 1997.
23. Лебедева Н.Н. Реализация основных исследовательских программ в практической работе с детьми // Журнал практического психолога. №3, 1997.
24. Лешли Дж. Как работать с маленькими детьми.
25. Лэндрет Г. Игровая терапия: искусство отношений.
26. Лучшие психологические тесты для профотбора и профориентации / Под ред. Кудряшова А.Ф. – Петрозаводск: Петроком, 1992.- 318с.
27. Лютова Е.К., Монина Г.Б. Тренинг эффективного взаимодействия с детьми.-СПб.: Речь, 2001.-190с.
28. Медицинская психология / Под ред. Карвасарского Б.Ф., - Ленинград: Медицина, 1982. – 263с.
29. Мухина В.С. Детская психология. – М.: Просвещение, 1985.
30. Мясищев В.Н. Личность и неврозы. – Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1960. – 215с.
31. Прихожан А.М., Толстых Н.Н. Дети без семьи. – Москва: Педагогика, 1990. – 160с.
32. Панфилова М.А. Игротерапия общения. Тесты и коррекционные игры. М.:2000. – 160с.
33. Психология. Словарь. / под ред. Петровского А.В., Ярошевского М.Г., - Москва: Политиздат, 1990. – 494с.
34. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. – М., 1994.
35. Семья в психологической консультации. / Под ред. Бодалева А.А., Столина В.В., - Москва: педагогика, 1989. – 208с.
36. Современные формы и методы организации психологической и психопрофилактической работы.  – Л.: 1985.
37. Спиваковская А.С. Профилактика детских неврозов. – Москва: Изд-во МГУ, 1988. – 200с.
38. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. К.: 1988. – 269с.
39. Фопель К. Как научить детей сотрудничать? Психологические игры и упражнения: Практическое пособие: Пер. с нем.: В 4-х томах. Т.1.- М.: Генезис, 2000.
40. Фостер В. Клайн. Воспитание с любовью и логикой.- А.-К., 1994.
41. Материалы Центра детских психологических травм. –США; Колорадо-Спринсс: МУДПТ, 1992. – 90с.
42. Э.Г. Эйдемиллер, И.В. Добряков, И.М. Никольская. Семейный диагноз и семейная психотерапия. – СПб.: Речь, 2003. – 336с.
43. Эльконин Д.Б. Психология игры. – М., 1978.